"Замовчування" мотиву нетерпимості за кольором шкіри, віросповіданням чи етнічною приналежністю в ході розслідувань

Дискримінація та нетерпимість в Україні – це достатньо далекі та пусті за змістом слова, поки не стикаєшся з ними у реальній справі.

Із щорічної доповіді Омбудсмена (Уповноваженого з прав людини Верховної ради України) 2016року (розділ 3.2.):

«…. Значна кількість питань, що зумовлюють наявність різних проявів ксенофобії, расизму та нетерпимості, залишаються невирішеними. Зокрема, це присутність у масовій свідомості ксенофобських стереотипів, використання мови ворожнечі у ЗМІ, поширення нетерпимості в Інтернет мережі та правого радикалізму у молодіжному і, зокрема, футбольному середовищах, вчинення актів антисемітського вандалізму, та крайніх проявів ксенофобії – вчинення злочинів на ґрунті етнічної (національної) ненависті».

         У своїй доповіді Омбудсмен звертає увагу та наводить приклади прояву нетерпимості до темношкірого населення, осіб азіатського походження, ромської національності, на прояви антисемітизму, а також - ксенофобії до мігрантів  в Україні.

      До позитивних надбань Омбудсмен відносить те, що поліцією частіше реєструються провадження за ст. 161 КК України (Порушення рівноправності громадян залежно від їх расової, національної належності, релігійних переконань), а також за іншими статтями із ознакою мотиву «нетерпимості».

     Однак, у доповіді Омбудсмена немає жодного прикладу вироку чи притягнення до іншої відповідальності осіб за подібні дії.

         Відповідно до п.2 ч.1 ст. 91 КПК України у кримінальному провадженні до обов’язкових елементів доказування відноситься мотив вчинення кримінального правопорушення.

В свою чергу, дані Єдиного реєстру судових рішень свідчать про те, що вироки за категорією справ, у яких би фігурував мотив вчинення злочину на основі «расової, релігійної, етнічної або іншої нетерпимості» в Україні фактично відсутні.

За умов, коли в країні констатуються системні порушення права на рівноправність та недопущення дискримінації, вбачається абсурдною та алогічною ситуація за якої відсутні будь-які вироки та покарання за подібні дії.

         Питання поверхневого та неякісного дослідження мотиву (або відсутності такого дослідження взагалі) при розслідуваннях злочинів, які явно або приховано містять у собі ознаки расизму, дискримінації та нетерпимості, неодноразово було предметом висновків Європейського суду з прав людини, який констатував порушення державами обов’язку забезпечити користування правами і свободами без будь-якої дискримінації (ст. 14 Конвенції про захист прав людини і громадянина).

         Зокрема в рішеннях ЄСПЛ  у справі «Начова та інші проти Болгарії» від 06.07.2005, «Шкорянець проти Хорватії» («Skorjanec v. Croatia») від 28.03.2017, «Шечіч проти Хорватії» від 31.05.2007, «Абду проти Болгарії» від 11.03.2014, «Балаж проти Угорщини» від 20.10.2015,  констатовано в загальних рисах те, що офіційна влада (органи досудового розслідування та суди) зобов’язані звертати увагу та ні в якому разі не нехтувати підозрілими фактами, які могли б свідчити про расово-мотивоване насильство. Влада несе обов’язок перевіряти та співвідносити особливий статус та характерні риси жертви із мотивами нападників, які супроводжуються з об’єктивної сторони «анти-етнічними та дискримінаційними викриками, образами та вербальними приниженнями етнічної приналежності».

   ЄСПЛ неодноразово визнавав, що доведення нетерпимого та дискримінаційного мотиву та мети нападників завжди є складним завданням для правоохоронних органів, що однак не може слугувати виправданням для ігнорування заяв про нетерпимість та дискримінаційний мотив дій злочинця.

          Для прикладу, у справі «Начова та інші проти Болгарії» від 06.07.2005 мало місце вбивство військовим поліцейським при затриманні двох людей, після їх втечі з місця позбавлення волі. Окремі факти справи свідчили про те, що майор, який здійснив летальні постріли у вбитих в ході переслідування викрикував етнічні образи. Донька вбитих батьків, яка виступала заявником у ЄСПЛ стверджувала, так само як і в ході національного розслідування, що за відсутності мотиву «етнічної та расової нетерпимості» вбивство її батьків з високою долею вірогідності не трапилося б, оскільки за відсутності такого мотиву майор поліції не вів би прицільну стрільбу із автомату Ак-74 та не мав би необхідного психоемоційного рівня жорстокості, який є достатнім для вбивства людини. Переважаючий етнічний характер національної меншини населення в селищі – ромів, став вирішальною причиною, чому майор відкрив вогонь із автомату, не оцінюючи при цьому а ні фактору відсутності зброї у вбитих, а ні фактору того, що через його постріли могли бути зачеплені будь-які мирні жителі селища.

          Враховуючи викладене, ігнорування владою фактів та заяв потерпілих, які поєднуються з об’єктивними фактами та висловлюваннями нападників, є неприпустимим та однозначно призводить до порушень прав потерпілих, які як національна або етнічна меншина потребують особливого державного захисту з метою запобігання в демократичному суспільстві такого ганебного явища як  «диктатура більшості над меншістю».

«Замовчування» фактів прояву ксенофобії вигідне офіційній владі, яка створює при цьому гарну статичну картинку відсутності проблем у суспільстві, однак є небезпечною для самого суспільства у довгостроковій перспективі.
 Визнаючи, що доказування мотиву та мети у таких справах є складним та кропітким завданням, «заплющення очей» на подібні факти, є недопустимим, оскільки за такого стану речей «замовчування» лише породжує безкарність та нівелює превенцію подібних ганебних проявів у суспільстві в майбутньому.