Порушення презумпції невинуватості у зв'язку із оголошеннями публічних осіб у ЗМІ про "встановлених винних осіб"
Достатньо навіть одного невеличкого повідомлення у мас-медіа або у соціальній мережі (фейсбуці, твіттері, блозі на BBC чи CNN тощо), яке зроблене вищою посадовою особою (міністром, керівником спецслужби, членом комітету парламенту, тощо) для того, щоб посіяти зерно "обвинувального спрямування" у майбутнього судді у справі, а також для того, щоб запалити вогонь упередженості у свідомості громадськості про те, як "саме" має бути вирішена справа в суді.
При цьому, Європейський суд неодноразово наголошував на неприпустимості подібних висловів від публічних осіб (не кажучи вже про надання до ЗМІ відео-затримань, публікації приватних розмов, які перехоплені, тощо), оскільки вони порушують презумпцію невинуватості особи, яка має право на неупереджений суд щодо неї.
"Суд повторює, що принцип презумпції невинуватості, є одним з аспектів права на справедливий судовий розгляд кримінальної справи. Цей принцип не лише забороняє передчасне висловлення думки самим судом про те, що особа, "яку обвинуваченоу вчиненні злочину", є винною, тоді як це ще не доведено відповіднодо закону, а й поширюється на заяви, що їх роблять інші державніпосадові особи стосовно проваджень, що тривають, у кримінальних справах і які спонукають громадськість до думки про вину підозрюваного та визначають наперед оцінку фактів компетентним судовим органом (див. висновки з відповідної практики Суду, наприклад, в рішенні у справі "Хужин та інші проти Росії" (Khuzhin and Others v. Russia), N 13470/02, п. 93, від 23 жовтня 2008 року). У цьому зв'язку Суд наголосив на тому, як важливо державним посадовим особам добирати слова, оприлюднюючи свої заяви ще до судового розгляду справи, порушеної проти особи, та визнання її винною в тому чи іншому злочині (див. рішення у справі "Дактарас проти Литви" (Daktaras v. Lithuania), N 42095/98, п. 41, ECHR 2000-X). Таким чином, слід принципово розрізняти повідомлення про те, що когось лише підозрюють у вчиненні злочину, та чітку заяву, зроблену за відсутності остаточного вироку, про те, що особа вчинила злочин (див. рішення у справі "Ісмоїлов та інші проти Росії" (Ismoilov and Others v. Russia), N 2947/06, п. 166, від 24 квітня 2008 року).
Суд наголошує, що пункт 2 статті 6 Конвенції не може завадити відповідним органам інформувати громадськість про перебіг розслідування в кримінальних справах, адже це суперечило б праву на свободу вираження поглядів, проголошеному статтею 10 Конвенції. Однак він зобов'язує робити це з усією необхідною обережністю та обачністю, щоб дотримати принцип презумпції невинуватості (див. згадане вище рішення у справі Альне де Рібемона (Allenet de Ribemont), п. 38). Водночас слідчі та правоохоронні органи не несуть відповідальності за дії засобів масової інформації (див. рішення у справі "Ю.Б. та інші проти Туреччини" (Y.B. and Others v. Turkey), NN 48173/99 і 48319/99, п. 48, від 28 жовтня 2004 року).
Повертаючись до обставин справи, що розглядається, Суд зауважує, що
деякі високі посадові особи прокуратури, міліції та податкової адміністрації зробили заяви стосовно порушеної проти заявника кримінальної справи на самому початку провадження та в контексті, не пов'язаному з ним, а саме - на прес-конференції, організованій прокуратурою м. Києва.
Суд обмежиться оцінкою заяви першого заступника прокурора Києва В.С, яку однаково процитували три різні газети (див. пункти 34, 36 і 37 вище). Її зміст такий: "За нашими підрахунками, усього за виконання "замовлень" кілери одержали від Шагіна близько 100 тисяч доларів.... Фактичним керівником цієї групи був Шагін. Його розпорядження [вбивати] мали систематичний характер".
На думку Суду, зазначена заява свідчить про те, що той, хто її озвучив, вважав установленим фактом те, що заявник замовляв і оплачував убивства, хоч єдине, у чому він був не таким упевненим,- це точна сума, сплачена за вбивства. Отже, ця заява, яку було зроблено задовго до складання обвинувального висновку у справі заявника, стосовно винуватості заявника у вчиненні злочинів, по-перше, спонукала громадськість до думки про його вину і, по-друге, визначала наперед оцінку фактів відповідним судовим органом."
Враховуючи викладені позиції, а також враховуючи масове розповсюдження гучних заяв, які робляться сьогодні вищими публічними посадовими особами мало не щодня з приводу "наперед" залізобетонно-встановлених фактів винуватості або "причетності" до скоєних злочинів (без відповідного рішення суду) певних осіб, вбачається, що у майбутньому за проведення належного захисту постраждалих від таких заяв осіб, держава отримає ще не одне рішення Європейського суду, які констатують аналогічні порушення.
Окрім цього, оскільки суди при відправленні правосуддя прямо використовують практику Європейського суду, вбачається що подібні заяви публічних осіб в майбутньому мають грати прямо-протилежну роль та формувати у суддів обґрунтовані сумніви в неупередженості органів, які відповідають за досудове розслідування та за "відправку" людини під суд.
Коментарі
Дописати коментар